Щороку Православна Церква відзначає Різдво Господа нашого Іісуса Христа. Трепетний образ Божої Матері та Богомладенця Іісуса яскраво виражений у вертепах, колядках та різдвяних гімнах як символах Різдва. Євангельські читання цих днів представляють Різдво в дещо іншому світлі: хлів замість теплого будинку, важка дорога замість домашнього затишку, ясла замість дитячого ліжечка, радість батьків, тріумфування пастухів, дари волхвів та бажання царя Ірода вбити новонародженого. Однак, для розуміння того, що все ж сталося дві тисячі років тому в Палестині, треба згадати ще одні євангельські слова: «І Слово стало плоттю, і перебувало з нами, повне благодаті й істини» (Ін.1:14).
У Воплоченні Син Божий не тільки приховує Свою Божественну славу, але навіть не приймає слави людської, тому Він втілюється не в царській сім’ї, або ж в сім’ї вельмож, сильних, багатих і славних, але, за словами святителя Григорія Палами, народжується «як безпритульний, безкровний, безхатній».
З якою метою відбулося Боговоплочення? Символ віри містить коротку, але дуже чітку відповідь: «Нас ради человек и нашего ради спасения». А святий євангеліст Іоанн Богослов каже так: «Він явився для того, щоб взяти гріхи наші» (1 Ін. 3:5). У момент явлення праведному Йосифу Обручнику, архангел сповіщає: «народить же Сина, і наречеш Йому ім’я Іісус; бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1:21). Отже, Боговоплочення відбулося заради нашого спасіння. Але чому саме у такий спосіб Бог спасає людину? Невже немає більш простого і легкого способу? Вимовити, до прикладу, такі слова: «нехай буде»! І все! Всі врятовані і всі радіють та щасливі!? Святе Письмо дає нам на це запитання дуже лаконічну відповідь: «Бо так полюбив Бог світ» (Ін. 3:16). Святитель Григорій Ніський каже: «Особливою ознакою єства Божого є любов до людини».
Бог любить людину і в справі спасіння Він бажає проявити не Свою Всемогутність, а Свою любов. А любов завжди діє в інший спосіб. Не можна примусити полюбити. Можна тільки любити і творити добро любов’ю. Такий закон любові. І Бог не змушує, щоб Його полюбили, Він Сам любить нас так, що Воплочується, страждає і вмирає за нас на Хресті. «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками», — говорить апостол Павло (Рим. 5:8).
Правильне розуміння свята криється в образі Господа, приниженого і позбавленого слави. Якщо ми навчимося любити Його в такому образі, то ми любимо Його по-справжньому. Любимо Його Самого, а не Його славу та Його Всемогутність. Сам Христос дає нам вказівку, як здобути таку любов до Нього. Практично кожен день ми зустрічаємо людей принижених, позбавлених слави, позбавлених найнеобхіднішого, позбавлених людського тепла та любові, позбавлених просто доброго слова. Забудьмо хоча б у ці дні себе та згадаємо про них. Звернемося до них, допоможемо, скажімо добре слово, привітаємо зі святом. Адже в образі таких принижених людей перебуває Господь наш Іісус Христос. Про це Він сам говорить, що в день суду Його запитають: «Господи! коли ми бачили Тебе голодним і нагодували? або спраглим, і напоїли? коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? або нагим, і одягли? коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?» (Мф. 25:37). А Господь відповість: «істинно кажу вам: оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені» (Мф. 25:40).
©архієпископ Сильвестр (Стойчев)
У Воплоченні Син Божий не тільки приховує Свою Божественну славу, але навіть не приймає слави людської, тому Він втілюється не в царській сім’ї, або ж в сім’ї вельмож, сильних, багатих і славних, але, за словами святителя Григорія Палами, народжується «як безпритульний, безкровний, безхатній».
З якою метою відбулося Боговоплочення? Символ віри містить коротку, але дуже чітку відповідь: «Нас ради человек и нашего ради спасения». А святий євангеліст Іоанн Богослов каже так: «Він явився для того, щоб взяти гріхи наші» (1 Ін. 3:5). У момент явлення праведному Йосифу Обручнику, архангел сповіщає: «народить же Сина, і наречеш Йому ім’я Іісус; бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1:21). Отже, Боговоплочення відбулося заради нашого спасіння. Але чому саме у такий спосіб Бог спасає людину? Невже немає більш простого і легкого способу? Вимовити, до прикладу, такі слова: «нехай буде»! І все! Всі врятовані і всі радіють та щасливі!? Святе Письмо дає нам на це запитання дуже лаконічну відповідь: «Бо так полюбив Бог світ» (Ін. 3:16). Святитель Григорій Ніський каже: «Особливою ознакою єства Божого є любов до людини».
Бог любить людину і в справі спасіння Він бажає проявити не Свою Всемогутність, а Свою любов. А любов завжди діє в інший спосіб. Не можна примусити полюбити. Можна тільки любити і творити добро любов’ю. Такий закон любові. І Бог не змушує, щоб Його полюбили, Він Сам любить нас так, що Воплочується, страждає і вмирає за нас на Хресті. «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками», — говорить апостол Павло (Рим. 5:8).
Правильне розуміння свята криється в образі Господа, приниженого і позбавленого слави. Якщо ми навчимося любити Його в такому образі, то ми любимо Його по-справжньому. Любимо Його Самого, а не Його славу та Його Всемогутність. Сам Христос дає нам вказівку, як здобути таку любов до Нього. Практично кожен день ми зустрічаємо людей принижених, позбавлених слави, позбавлених найнеобхіднішого, позбавлених людського тепла та любові, позбавлених просто доброго слова. Забудьмо хоча б у ці дні себе та згадаємо про них. Звернемося до них, допоможемо, скажімо добре слово, привітаємо зі святом. Адже в образі таких принижених людей перебуває Господь наш Іісус Христос. Про це Він сам говорить, що в день суду Його запитають: «Господи! коли ми бачили Тебе голодним і нагодували? або спраглим, і напоїли? коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? або нагим, і одягли? коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?» (Мф. 25:37). А Господь відповість: «істинно кажу вам: оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені» (Мф. 25:40).
©архієпископ Сильвестр (Стойчев)
