Нам сьогодні потрібно особливе зусилля для того, щоб сфокусуватися на Господі, сфокусуватися на Його слові, сфокусуватися на тому, що Він говорить нам, людям яких він любить, про яких Він піклується і яким Він залишив своє слово для того, щоб воно було світильником на нелегкому шляху, включаючи і такі обставини, як війну.
Тяжкі часи продовжуються, але разом з цим триває і життя. Господь Іісус Христос перед відходом на небеса попереджав, що війни і військові чутки будуть: «Також почуєте про війни та про воєнні чутки. Глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому, але це ще не кінець» (Мф. 24:6). Війни були завжди, як би не розвивалося людство, гріх живе всередині людини. І правителі царі завжди будуть хотіти довести іншим свою перевагу, розширити територію, залишити своє ім’я в історії. Гордість, марнославство живе в тому серці, яке не під пануванням Бога. У кожної людини є своя місія, хтось її вже усвідомив, хтось ще ні, проте християнство навіть в нелегкий час свідчить і говорить про особливу місію — надихнути багатьох людей йти проти течії цього світу і жити в повноті з Богом. Звісно, під час війни робити це дуже непросто. Коли тривоги, розпач, страждання люди якраз біжать до Бога, адже людям потрібна надія і віра в те, що все буде добре. Тим, хто живе в гарячих точках, потрібний захисток, ті, хто втратили на війні рідних друзів і близьких потребують втіху та впевненість у відплаті. І з усіма цими людьми потрібно говорити про Бога, по-різному — але потрібно.
Для початку слід згадати старозавітний Ізраїль, що виглядав як військовий табір, в якому Бог був головним воєначальником. Війна була серцем і релігією Ізраїлю, і Ізраїль виявляв через війну свою ідентичність. Дуже часто у книгах Старого Завіту можна натрапити на термін «священна війна», тобто війна, яку веде сам Бог проти грішних народів і людей, які не є з Ним у союзі. Тому ізраїльський народ, коли воює, освячується. У книзі Чисел є згадка про захист рідного краю, благословенний Богом: Бог обіцяє допомагати народові, який захищає себе. Тому, воїнам які ведуть боротьбу, потрібно показати, що Бог завжди допомагає тим, хто виконує Його заповіді, тим, хто очистив себе від гріха і веде боротьбу проти ворогів. Щодо «священної війни», то існувало правило духовного очищення перед початком бою, коли воїни мали пройти певну духовну підготовку. Це дуже цікаво. У книзі Чисел читаємо, що й після повернення з бою вони мусили очиститися (Чис. 31:19), бо заплямовувалися, оскверняли свою культову чистоту вбивством. Навіть цар Давид, який, пролив багато крові, неміг збудувати храму Господнього. Отже видно, що Старий Завіт не засуджує війну як явище, але й не заперечує її жорстокості.
У Новому Завіті кардинально інше бачення війни. В Євангелії від Луки читаємо, що, коли воїни підійшли до Іоанна Хрестителя і запитали, що їм робити, аби спастися, то у відповідь почули: «Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею» (Лк. 3:14). Новий Завіт доповнює Старий. Він являє Себе через Господа, Який цілком змінює погляди того часних людей на життя. Іісус Христос приносить нову і добру вість, а вона несе любов і мир. Несе Любов, яка все перемагає і зцілює. Господь учора сьогодні і во віки той же (Євр. 13:8), Він не змінюється, при цьому Він повнота мудрості і найкраще знає, що неможливо вплинути на серце різних людей у різних обставинах, використовуючи при цьому однакові підходи. На старті формування відносин з людиною, або на етапі повернення духовно заблудлого сина, Бог відкривається з одного боку, потім у людини зростає довіра та розуміння Бога і Господь відкриває йому ще одну невід’ємну частину свого характеру. Всі ми чули заповідь прощати ворогів наших, Господь закликає християн прощати, благословляти і молитися за тих, хто робить по відношенню до нас несправедливість і жорстокість. Але не завжди це допоможе — матері, яка втратила сина на війні, прийняти Христа як свого Спасителя буде майже неможливо, адже у розпачі це лише більше розчарує її і відштовхне від Бога. Жінці з розбитим серцем від такої втрати, краще всього починати розповідати про Бога як про справедливого Суддю, Який воздасть вбивці по заслугам, потім необхідно розповісти про велику надію на вічне життя з Христом для кожного, хто приймає Його як свого Спасителя, розповісти про небеса, де вже не буде хвороби, горя, сліз і смерті. І тільки тоді, коли душевні рани почнуть затягуватись вона буде готова почути ніжний Божественний заклик любити ворогів і буде здатна прийняти в своє серце Христа. Любов, про яку говорить Христос, що вона довготерпелива, лагідна, вона не заздрить не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла (1 Кор. 13:4-14:5). Ця любов не мстить і все прощає. «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мф. 5:39). І зрештою Христос каже: «Мир вам!», коли являється апостолам після Свого воскресіння. «Мир свій даю вам» (Ін. 14:27). Христос залишає Свій мир як дар людям. І в Нагірній проповіді Він високо підносить тих, хто бореться за мир, кажучи: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Тому справжній воїн-християнин — це той, хто постійно прагне миру, має настанову до миру, хто служить миру і зі зброєю в руках захищає мир. Воїн-християнин завжди дотримується християнських норм життя і не зловживає військовою силою. Воїн-християнин — це той, хто несе справедливість і пам’ятає про милосердя, це той, хто не зловживає своєю силою, а завжди пам’ятає про слабших та немічних і у своєму служінні допомагає кожному, хто цього потребує. Воїн-християнин живе згідно з Божими Заповідями та вченням Церкви. Виконуючи ретельно свої християнські обов’язки, проводячи духовне життя, він прагне зростати і плекати свої чесноти та дари, які віддає іншим. І найважливіше — це служіння до кінця, готовність віддати життя заради життя інших людей.
Таким чином, стає зрозумілим, що немає універсального підходу щодо проповіді Євангелія, адже найбільше у світі Бог хоче, щоб кожен віруючий у Нього не загинув, але мав життя вічне. Поки ми живемо на землі, ми будемо зіштовхуватися із реальністю існування зла, адже зло проникло на землю після гріхопадіння, воно увійшло в усе людство, воно увійшло у навколишню природу і воно, на жаль, дає про себе знати в різних страшних обставинах, навіть у таких, як війна. Але найбільше, що потрібно пам’ятати кожному християнину, кожній людині у подібних обставинах, це те, що відбувається в наших душах, те, що відбувається у серці людини. У цьому наша сила. Сила християнина у тому, що ми маємо доступ до Божественної сили, ми маємо доступ до духовного світу, який здатний зупиняти армії, який здатний змінювати серця правителів, який здатний нести всім людям інше життя — Боже життя. І наша задача як християн, передусім, пам’ятати, що Господь всім керує, наша задача бути людьми віри, людьми які знають, що на Господа можна уповати; бути людьми, які знають що Господу можна довіряти; людьми, які моляться і ведуть внутрішню боротьбу проти сил темряви.
Господь керує усім, усім без виключення. Розуміючи це, у нашому серці буде формуватися ясне і впевнене відношення до усього, у тому числі й до війни. Якщо ми не залишимо нашої надії на Бога, якщо ми будемо пам’ятати про те, що говорить Господь в Своєму слові, тоді почнемо у повній мірі довіряти Богу, зможемо вирішувати будь-які питання вирішувати на духовному рівні та збагнемо як діяти і що говорити людині про Бога під час війни.