Преподобний Нестор був ченцем Києво-Печерського монастиря й жив у другій половині XI — на початку XII ст. За переказами, на початку 1070-х pp., коли св. Антоній усамітнився в печері, а св. Феодосій облаштовував обитель, збираючи кошти на спорудження храму Успіння Пресвятої Богородиці, до них прийшов прийняти постриг благочестивий юнак. Залишившись при монастирі, послушник невдовзі прославився доброчинністю, смиренністю і працею. По смерті Антонія і Феодосія, невдовзі після 1074 p., він прийняв постриг від преподобного Стефана, ігумена печерського, а пізніше був висвячений у сан диякона.

З юних літ Нестор відзначався любов’ю до книжної премудрості. В монастирі наприкінці XI ст. вже існувала велика бібліотека. Його дуже цікавили житія святих та історичні твори, переважно у вигляді хронік (літописів).

Особливу повагу і вдячність Нестор відчував до преподобного Феодосія. Коли 1091 р. братія на нараді вирішила викопати його чесні мощі, за дорученням ігумена Іоанна Нестор із кількома молодшими ченцями взяв на себе обов’язок відшукати й перенести їх до Успенського собору. Свої враження від цього Нестор красномовно виклав у “Слові про перенесення мощів святого і преподобного отця нашого Феодосія”.

Перу Нестора належать житія перших вітчизняних святих: убитих Святополком синів князя Володимира Святославича Бориса і Гліба. Спираючись на власні враження молодих літ, він написав житіє преподобного Феодосія Печерського. Ці записи стали основою для складання в наступні роки житій інших подвижників Києво-Печерського монастиря XI ст. (Антонія, Никона та ін.), які дійшли до нас. У цих творах Нестор постає не тільки як спостережливий психолог і побутописець; у них розкрився талант глибокого релігійного мислителя. Відомий твір – “Повість временних літ” , вражає масштабністю й узагальнюючим історіософським баченням минувшини й сучасності.

Автор подає огляд відомого в його час на Русі світу, від Британії до Індії, осмислюючи спільне коріння й долі різних слов’янських народів, піднесення Русі, її стосунки з Візантією і кочовиками євразійських степів. Особливо він виділяє прийняття християнства і прилучення Русі до високих досягнень греко-православної культури.

Преподобний Нестор помер у 1114 p., невдовзі після вступу на київський престол Володимира Мономаха, і був покладений, згідно із заведеним уже в монастирі звичаєм, у комплекс Ближніх (Антонієвих) печер. Ім’я Нестора міцно пов’язане з образом навченого досвідом, праведного і смиренного ченця-літописця.