Після того Іісус стрів у храмі його,
та й промовив до нього: 
Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, 
щоб не сталось тобі чого гіршого!
Ін. 5, 14.

Це сказано було одній людині в Єрусалимі, біля Овечої купелі, яка тридцять вісім років лежала у розслабленні і марно чекала на уздоровлення водою, яку раз на рік для одного хворого робив цілющою дотик ангельської сили, аж доки не з’явився Владика часів, стихій і Ангелів і, не вимагаючи ні часу, ні води, ні Ангела, зцілив розслабленого словом: Уставай, візьми ложе своє та й ходи! (Ін. 5, 8). Зцілитель, Іісус Христос не все встигнув закінчити, тому що, тікаючи слави, поквапився зникнути в народі. Через декілька днів, ймовірно на свято, зцілений прийшов у храм, можливо, щоб подякувати Богові за своє видужання. Тоді Іісус знову знайшов його і, як колись у слові подав йому лікування цілюще, так і тепер у слові подає лікування застережливе: Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого! (Ін. 5, 14).

Якби ми почули, як хороший лікар каже хворому, якого він вилікував, наприклад: «Не вживай надалі такої чи такої страви», — що б ми подумали? Звичайно, ми б подумали: очевидно, уздоровлений колись вживав цю їжу і вона, ймовірно, і стала причиною хвороби; мабуть, лікар передбачає, що й знову вона заподіє хворобу, якщо та людина не перестане вживати її. Подібно до цього, що повинні ми подумати, чуючи слово Господнє до зціленого: Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого! (Ін. 5, 14)? Очевидно, зцілений колись грішив; очевидно, гріхи стали причиною його хвороби; очевидно, провидить Божественний Лікар, що, коли відновляться гріхи, то відновиться і зло у ще більшій силі.

Тут можна запитати: чи тільки про долю однієї людини йдеться в Євангельській розповіді про розслабленого, чи разом з тим відкривається загальний закон суду над гріхом, що частково вкарбований у природі, частково приводиться в дію Провидінням, хоча й не завжди очевидно, не завжди швидко, не завжди однаково щодо видів, ступенів і обставин гріха? Хто може виміряти глибину, досліджувати шляхи Божих доль? Хто зважиться кожного хворого визнати засудженим і всяку хворобу вивіскою провини? Страждав і праведний Іов хворобою, і до того ж досить тяжкою. Але не можна не визнати й того, що ніби на одного тільки єрусалимського грішника й спрямована була суворість суду за гріхи юності, що скували його на тридцять вісім років в пута хвороби й за можливі гріхи старості, що загрожувала йому ще більш тяжким жеребом.
Слід такого суду видно у долі іншого розслабленого, зцілюючи якого Господь сказав: відпускаються гріхи твої (Мк. 2, 5). Очевидно, що як мудрий лікар, Він зціляв від хвороби, діючи на причини хвороби. Чи не про це говорить і слово апостольське: ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть (Рим. 5, 12). Бо ж що є хвороба як не галузка древа смерті, або обмежений, неповний прийом зілля смерті? Отже, разом зі смертю й хвороба прийшла по дорозі, яку проклав гріх; а тому дуже природно, якщо вона й нині приходить тією ж дорогою.

 

 

 

Святитель Філарет, митрополит Московський