Преподобний Іов, ігумен Почаївський, чудотворець (у миру Іван Желізо), народився в середині ХVI століття на Покутті в Галичині. У віці 10 років він прийшов у Преображенський Угорницький монастир, а на 12-му році життя прийняв чернецтво. З юності преподобний Іов був відомий великою побожністю, строгим подвижницьким життям і рано був визнаний гідним священного сану. Близько 1580 року, на прохання відомого поборника Православ’я князя Костянтина Острозького, він очолив Хрестовоздвиженський монастир біля міста Дубно і керував монастирем понад 20 років в обстановці гонінь, що наростали на Православ’я з боку католиків та уніатів.
На початку ХVII століття преподобний пішов на Почаївську гору й оселився в печері неподалік від давньої Успенської обителі, славної своєю чудотворною Почаївською іконою Божої Матері. Браття обителі, полюбивши святого пустельника, обрали його своїм ігуменом. Преподобний Іов, ревно виконуючи обов’язки настоятеля, був лагідний і поблажливий з братами, сам багато працював, садив у саду дерева, зміцнював греблі біля монастиря.
Беручи діяльну участь у захисті Православ’я й українського народу, преподобний Іов був присутній на Київському Соборі 1628 року, скликаному проти унії. Після 1642 року преподобний Іов прийняв велику схиму з ім’ям Іоан. Іноді він зовсім зачинявся в печері на три дні або на цілий тиждень. Ісусова молитва була безперервним ділом його лагідного серця. За свідченням учня й укладача життєпису преподобного Іова Досифея, один раз під час молитви преподобного печеру осяяло небесне світло.
Помер преподобний Іов в 1651 році, проживши понад 100 років, після п’ятдесятилітнього керування Почаївською обителлю. 28 серпня 1659 року відбулося прославлення преподобного Іова.