Якщо ми чисто сердечно покаялися в своєму гріху і священник прочитав над нами «разрешительную» молитву то цей гріх є прощенним, але пам'ять про звершені гріхи повинна бути з нами завжди, по прикладу пророка Давида, який вбивши людину плакав про скоєний гріх все життя. За часту трапляється так що на сповіді ми лише устами називаємо свої гріхи, але в душі не каємося, то в таких випадках прощення ми не отримуємо і совість, яка є голосом Божим, продовжує нам нагадувати про скоєний гріх. Укоряти себе в скоєних гріхах корисно для душі, але це не відноситься до блудних гріхів, про які згадувати заборонено, навіть з метою укорення самого себе.

После благоговейного принятия Святых Даров в храме, нужно далее молча пройти к столику для запивки, принять ее. Потом дождаться завершения службы, подойти к Кресту, и потом уже можно прикладываться к иконам.

Зазвичай привітаннями «Христос Воскрес» та «Воістину Воскрес» віруючі люди вітають одне одного до віддання свята Пасхи, яке має місце у середу 6-го тижня, тобто на сороковий день. Цього дня Богослужіння у храмах звершується так само урочисто, як і в перший день Великодня.

Важко визначити цю межу. Та й піст для дітей має відрізнятися. Піст –це стримання від гріха, від речей, що стають причиною залежностей наших дітей, наприклад, гаджетів, комп'ютерних ігор тощо. Часи змінилися, гріхи –також.Діти стали "споживачами" нашої надмірної любові. Обмеження забаганок наших дітей – це також їхній піст. Можна пояснити дитині, що зараз піст, час добрих справ.

Духовника можно найти только в процессе живого общения с разными священниками, когда можно среди них выбрать для периодической исповеди или советов того, кто Вам ближе. Если выберете какого-то одного из них для постоянного общения и исповеди, он и будет фактически вашим духовником. Специально просить об этом батюшку даже необязательно.

Красная нить восходит к каббалистической традиции, пришедшей к нам из Израиля. Получение красной нити, ее ношение – это целый магический обряд. Современный иудей – это человек, религия которого предполагает то, что Мессия еще не пришел на землю. Христос для иудея – «лжемессия». Иудей ждет своего «мессию».

Исходя из этого, очень грустно, когда православный христианин, который дождался своего Мессию – Господа и Бога и Спаса нашего Иисуса Христа, ношением красной нити отвергает Его и переходит в лагерь к иудействующим.
Поэтому православный христианин не может носить красную нить. Если же это произошло, то в этом грехе исповедоваться у священника.

Конечно, мне не думается, что все люди, которые повязывают красные нити, являются убежденными сознательными приверженцами иудейской религии. Скорее всего, они имеют полуязыческий взгляд на мир и на религию – защититься от сглаза, порчи и прочего всеми доступными для них методами. И в храме свечку поставить, и каббалистической нитью повязаться, и батюшку пригласить дом освятить, и к бабке сходить, и молитву «Отче наш» прочитать, и икону «Семистрельную» над дверью повесить, а рядом с нею подкову и турецкий «глаз Фатимы», чтоб уж наверняка.

Но в глазах Бога подобная теплохладность является тяжким грехом. Вспомним Откровение: «Знаю твои дела; ты ни холоден, ни горяч; о, если бы ты был холоден, или горяч! Но, как ты тепл, а не горяч и не холоден, то извергну тебя из уст Моих» (Откр. 3: 15,16). Какие страшные слова и какая страшная кара предназначена теплохладным!

Кто это такие? Что это за люди? Люди с максимальной отдачей сердца влюбленные в материальный мир, имеющие желание жить и грешить в нем, ни в чем более не нуждающиеся. Люди, которые, подобно фарисеям, хотят поставить религию себе в услужение для того, чтобы тешить гордыню или тщеславие, или сребролюбие, или другие какие-то грехи. Люди, отвергнувшие Бога и возведшие на престоле своего сердца нового кумира – самого себя. Такие готовы и в церковь пойти, и к бабке, и нитку красную повязать, и в индуистском храме сандаловую палочку перед божеством слона зажечь. Им все равно, какая религия по большому счету. Лишь бы исполнялись их желания.

Дійсно, є така християнська думка. Однак, у цій ситуації потрібно враховувати, що навіть, якщо у Пасхальний період померла людина може якимось чином уникнути відповідальності перед Богом чи пекельних страждань, це аж ніяк не означає, що Господь зараховує померлих на Пасху до Раю «автоматом». Бог завжди дає нам право вибору. Тому, як кажуть святі отці, навіть у сам день Воскресіння Христового, за Спасителем з пекла вийшли лише ті, хто цього хотів та очікував.

З рештою, цю область богослів'я, як сказав блаженний Августин, необхідно вшанувати благоговійним мовчанням. Нам достеменно невідомо, які саме процеси відбуваються по той бік нашого життя, але тиха радість про Воскресіння Христове є нашою втіхою і надією на життя майбутнього віку.

В зв'язку з нашою гріховністю, ми не можемо знати волі Божої, але ми знаємо що Бог є любов і всі його дії спрямовані на спасіння людини. По вченню Церкви Господь забирає людину в той момент, коли вона найбільше готова до вічності. Все своє життя православний християнин повинен оцінювати через призму вічності і промисел Божий над кожною людиною.

Коли імператор хотів поцілувати руку молодому священику і той не дозволив це зробити, імператор сказав: «Я роблю це, шануючи ваш сан, якому більше тисячі років». Цілування руки священника – це не фізичний процес, як і благословення. Якщо священник є для нас провідником волі Божої, то так ми проявляємо повагу до Бога, проявляємо своє смирення і подолання своєї гордині. Людина, яка каже, що не буде цілувати руку попові, ніколи не знайде дороги до Бога. Той, хто зневажає слугу Бога, зневажає Бога. Ми часто приходимо у храм і кажемо, що ми нічим не гірші за цього попа. Ви, може, й кращі. Але Бог дав священникові сан і особливу благодать. І це не кожному дано. То ж цілувати чи не цілувати руку священнику – це ваша особиста справа.

Відео відповідь

Нет никакой необходимости вешать икону над входной дверью. Икона — это не оберег, а священное изображение. Главная ее функция — напоминать молящемуся о том, кто на ней изображен. Перед иконой молятся, поэтому и располагать ее надо в таком месте, где совершается молитва.

Это якорь — символ твердости в вере.
Он восходит к словам из библейского Послания к Евреям (Евр 6:19), где христианская надежда названа якорем безопасным и крепким. Иногда люди считают, что этот полумесяц символизирует победу Православия над исламом — это не так, никакого отношения к исламу полумесяц в основании креста не имеет; этот символ употреблялся христианами задолго до возникновения ислама.

Бояться заранее ничего не надо, но если у крестницы есть какие-то вопросы, то что знаете, отвечайте. Вообще это как в плавании, ходьбе и т.д. – нельзя этому научиться, если непосредственно не пробовать (не войти в воду, не пытаться плыть, идти и т.д). Тут не столько теория, сколько практика нужна. А в помощь для правильной ориентации вот, пожалуйста, целый список разных текстов и поучений и молитве: https://azbyka.ru/1/uchites_molitsja Предложите постепенно прочесть крестнице эти материалы.

Ні. Під час Таїнства Хрещення і миропомазання, коли священник прочитає спеціальну молитву, він постригає дитину. Все інше – це традиція, яка не несе на собі абсолютно ніякого духовного навантаження.

Здравствуйте! Да, можно. Спаси Вас Господи!

Хрещення немовлят почалося ще з апостольських часів. Їх хрестять по вірі батьків і восприємників (хрещених), на яких лежить святий обов'язок навчити охрещених істинам віри. Віруючі батьки хочуть, щоб їх діти не були позбавлені благодаті Таїнств, особливо Причастя. Тому Православна Церква не тільки благословляє хрестити немовлят, але також благословляє і наполегливо радить регулярно приносити їх до Церкви на Причастя. А практика показує, що ті діти, які змалечку постійно причащаються, не тільки швидко і глибоко засвоюють істини православної віри, але й ростуть здоровими і спокійними.

Для хрещення дитини достатньо одного хрещеного: для немовля чоловічої статі це був чоловік, для дівчинки – жінка. Пізніше у церковну традицію увійшов звичай надавати дитині двох хрещених батьків – духовного батька і матір. Цей звичай утвердився часом.
Запрошення декількох пар хрещених має як плюси так і мінуси. Позитивною стороню є те, що, – чим більше людей долучиться до духовного виховання дитини, тим більші плоди це принесе. А з іншого боку, коли є багато хрещених, то дуже часто відповідальність перекладається один на одного і, як показує досвід, дитина зростає взагалі без духовної опіки.

Дедушки, бабушки, дяди и тети вполне могут стать крестными у своих маленьких родственников. Этому нет никаких противоречий в церковных канонах. Но они не должны состоять в браке друг с другом.

Церква не вимагає, а радить називати немовлят іменами святих для того, щоб показати людям, що їх призначення бути святими, як того вимагає сам Господь, говорячи: «Будьте святі, бо Я святий» (1 Петр. 1:16). Маючи ім'я святого чи святої ми отримуємо небесного покровителя та приклад життя у Христі, досягнення духовної досконалості та подвигу заради віри. Ці святі стають нашими порадниками і молитвениками впродовж всього нашого життя.
Саме по собі ім'я не може впливати на долю людини. Наша доля залежить виключно від того, які зусилля ми прикладаємо для духовного зростання і для того, щоб бути достойними носити імена святих.

Сам смысл восприемничества предполагает принятие крестным своего крестника от самой купели. Своим присутствием крестный дает согласие быть восприемником у крещеаемого и обязуется воспитывать его в православной вере. Заочно этого никак нельзя сделать. В конце концов, человек, которого пытаются «записать заочно» в крестные, может быть совсем не согласным на это действие и, в итоге, крещаемый может остаться совсем без крестного.

Если человек чувствует внутреннюю неготовность или имеет основательные опасения, что не сможет добросовестно исполнять обязанности крестного родителя, то он вполне может отказать родителям ребенка (или самому крещаемому, если это взрослый человек) стать крестным у их чада. В этом нет греха. Это будет более честно по отношению к ребенку, его родителям и самому себе, чем, взяв на себя ответственность в духовном воспитании ребенка, не исполнять своих непосредственных обязанностей.

Обов'язкова вимога до тих, кого запрошують стати хрещеними батьками для дитини – це сповідування віри, приналежність до Православної Церкви та благочестиве життя за Євангельським вченням. Хрещеними дитини не можуть бути його рідні батьки, чоловік і жінка одночасно для одної дитини, психічно хворі люди, малолітні.

Согласно 84 правилу VI Вселенского собора, таких людей необходимо крестить в том, случае, если нет свидетелей, которые могли бы подтвердить факт их крещения. В этом случае человека крестят, произнося формулу: «Аще не крещен, крещается раб (раба) Божий …».

Конечно, можно. Подобное заблуждение никак не связано с церковными канонами и традициями и также является суеверием. Участие в церковных таинствах может быть только на пользу будущей матери.

Спочатку слід подумати: чи потрібен такий жених? Але якщо є сподівання на те, що це небажання вінчатися походить від внутрішньої чесності гідного обранця, який поважає віру своєї нареченої, але не може доки її щиро розділити і про це чесно їй свідчить, такого чоловіка можна і треба поважати, і, мабуть, є основа сподіватися, що вірою, терпінням і любов'ю його можна привести до церкви.

Але якщо мова йде про чоловіка, який просто боїться, що Вінчання його міцніше прив'яже до майбутньої дружини і взагалі загрожує великими наслідками в подальшому житті, то тут слід замислитися і, можливо, відправити його до якоїсь іншої нареченої.

И в високосный год, и на следующий год после него, и в год перед ним можно совершенно спокойно вступать в брак и делать все остальные вещи, которые нужно делать в течение года.

Представление об особом статусе високосного года и о том, что сделанное в этот год имеет какое-то особенное значение, — это суеверия, на которые не стоит обращать внимание.

У Таїнстві Вінчання, як і у всякому церковному Таїнстві, і цим вони відрізняються від інших священнодій, нам не просто подаються ті чи інші дари Божі і не лише діє благодать Божа, але відбувається зустріч, безпосередня зустріч людини з Богом, людини з Христом. А це означає, що в центрі життя кожної церковної сім'ї (спочатку чоловіка і дружини, потім і дітей, які народилися) стоїть Христос, і саме зустріч з Ним дарується в Таїнстві Вінчання.

Дарується те, що незмірно вище нас, що ми самі, якими б хорошими людьми не були, влаштувати не здатні. Це дається як дар. І наше завдання – його спочатку зрозуміти, потім прийняти і не втратити до кінця життя через власні гріхи і недоліки.

Чому подружжю, яке вже давно живе разом, коли приходить до віри, необхідно вінчатися?
В Таїнстві Вінчання, як і у всякому Таїнстві, дається благодать Божа, яку сама людина, якою би вона чудовою не була, заслужити не може. Вона не може придбати того, що їй дається в Таїнстві Хрещення – прощення гріхів і примирення з Богом. Так само і у Вінчанні нам дається для подружнього життя те, що ми самі привнести до нього не можемо, – Божа допомога, виправлення власної немочі, любов, терпіння. І все це дається нам дарма… Що ж відмовлятися від такого чудового подарунка, навіть якщо вже багато чого доброго ми й самі зуміли набути в сімейному житті? Як же не брати від Бога те, що хороше може зробити кращим, а дуже хороше просто прекрасним?!
У Таїнстві Вінчання сім'я створюється як єдиний духовний організм у благодатному з'єднанні. Якщо це Таїнство не звершується, то дві людини живуть разом, спільно ведуть господарство, але утворення сім'ї як єдиного духовного організму не відбувається.

– Тут легче сказать, о чем думать не надо.
Не имеет значения, кто первый станет на расстеленный под ноги венчающимся рушник, как и не имеет никаких последствий, если свидетели поменяют руки, держа венцы над головами молодоженов (тем паче, что есть венцы достаточно тяжелые); нет разницы чья венчальная свеча прогорит больше, как и не приведет к катастрофе уроненное кольцо или упавший платок. Все эти «приметы» имеют один источник происхождения и зовут его у нас: «фирма ОБС», то бишь «одна бабка сказала».

Внимательно вслушивайтесь в молитвы произносимые священником и молитесь вместе с ним. Лишь то, что читается священником и поется хором, имеет значимость и действительно необходимо для многих лет совместной жизни. Ведь сам богослужебный чин венчания берет начало из глубины веков и именно так, как венчаются ныне, сочетались «в брака общение» и наши далекие предки, именно после этих священнических молитв стало возможным и нынешнее предстояние жениха с невестой пред Престолом Божиим. Не обвенчались бы во времена давние наши пра-пра-бабушки с такими же «пра»-дедушками, откуда нам-то было бы взяться?

Любить друг друга. Всё остальное приложится. Один из богословов сказал: «Люби Бога и делай, что хочешь». Вполне можно перефразировать: «Люби жену (мужа) и делай что хочешь». Ведь любовь твоя никогда не позволит огорчить… . Обратите внимание на такие жизненные советы:

1. Никогда не бывайте одновременно оба сердитыми;
2. Никогда не кричите на друг друга (за исключением, когда пожар в доме);
3. Если кому-то из двух необходимо одержать победу в споре, то уступи победу другому;
4. Если нужно высказать порицание, то сделай это с любовью;
5. Никогда не вспоминай ошибок прошлого;
6. Не идите спать, не примирившись;
7. Старайтесь, по крайней мере раз в день, сказать другому ласковое слово;
8. Когда ты сделал что-либо неправильно, поспеши признать свою ошибку и попросить прощения;
9. Двое участвуют в споре, но тот, кто неправ, тот всегда говорит больше.

Если же касаться церковных запретов и канонических правил в семейной жизни, то тут все индивидуально, в каждой семье по-разному. Поэтому, если есть благое желание сочетать свою семейную жизнь с православием, то нужно обратится к священнику, хотя бы к тому, который вас венчал.